ствам раз-у-раз боронити православну віру від унїятства. Ще давнїйше деякі богаті україньскі пани — такі, що ще не поперевертались на Ляхів (Поляків), от як Константин Островский або Хоткевичі, — почали заводити україньскі школи й друкарнї, щоб печатати в них книги. Цим шляхом пішли й братства. Бачили вони, що польщизна та католицтво через те забивають україньство та православіє, що наші люди були ще темні, неосвічені, а польске панство та попівство було вельми освічене, в науцї часом і дуже тямуще. Тому то братства заходили ся й собі заводити школи і позаводили їх дуже багато; заводили друкарнї, щоб печатати в них для людскої науки й просвіти книги. Через такі заходи на Українї де-далї ставало все більше та більше освічених наукою та розумних людий. Сї люди писали книги, а в тих книгах обороняли Українцїв та їх віру від польщизни та католицтва. Помалу-малу стала наша земля розумнїшати, освічуватись, стало їй лекше відбивати ся від польского панства та католицкого попівства. За се дякувати мусимо братствам.
Але все-ж самі вони не мали-б сили оборонити наш народ від того лиха, яке на него насунуло. Та з межи народу виявилась нова велика сила — козацтво.
Козаками звали ся спершу вільні вояки-здобишники, що ходили на здобитки в степ
