старшував полковник а над усїм війском гетьман.
Пани польскі спершу радїли, що козаки захищають їх від Татар та Турків, а далї як побачили, що всякий хоче з під паньского права у вільне козацтво вихопити ся, то й схаменули ся. Почали пани намагатись, щоб козаків було не дуже багато та щоб усїх їх у реєстри посписувати. Козаки того не хотїли. Почали пани й королї ломати козацкі права й вольности. Турецкий султан попросив польского короля, щоб він спинив козаків, не допускав їх у море. Пани велїли козакам упинити ся, а козаки не слухали, бо Турки і Татари шарпали Україну. А тут народ на Українї бідує тажко на паньщинї; заводять унїю і велять людям вірити не так, як їм хочеть ся. Все се дратувало козаків, бо й вони були з того самого народу. Почала ся сварка козаків з панами та з королями. Почали козаки на паньскі добра набігати, руйнувати їх, панів та жидів-орендарів бити. Отак повставали козаки проти польского паньского права за приводом своїх гетьманів Косиньского, Лободи, Наливайка… Та що-разу польске війско побивало їх, тяжко катувало або й на смерть карало повстанцїв. Побивши козаків, пани скидали й карали їх старшину, отаманів, а настановляли над козаками сами старших — з козаків, але таких що за панами руку тягли, до паньства горнули ся.
