чав печатати перші книги, так вони думали, що се чортівске дїло, — зруйнували друкарню, а самого Хведоровича за малим не вбили, — мусїв бідолаха на Україну тїкати. Уже згодом сам цар завів одну-однїсїньку друкарню, щоб у нїй друкувати церковні книги, а в нас тодї друкарень було вже 24. Усї наші звичаї були проти московских більше осьвітні, більше людяні і зовсїм не такі, як у Москалїв. Не так ми й говорили, не так і поводили ся, не так одягали ся, не так жили.
Але-ж Москалї думали, що красшого ладу, як у них, красшої віри, красших звичаїв, красшого житя, як у них — нїгде нема. На инші народи вони згорда дивили ся. Хто не такий лад і звичай має, як у них, хто не так живе й вірить як вони, — того треба присилувати, щоб він своє покинув, а жив, вірив, думав, говорив, одягав ся так, як Москалї. До того-ж московским панам, що підтоптали під себе свій робочий народ, було дуже не до вподоби, що народ на Українї був вільний, — коли-б ще й їх московский мужик не хотїв волї! А попам та архиреям московским не подобалось, що на Українї попів та архиреїв вибирають: вони собі думали: се так і в нас, на Московщинї, схочуть духовеньство вибирати! У Московщинї пани були покірними піднїжками, рабами царскими, чи то „холопами“, так вони самих себе перед царем називали. Так само, як менші люди перед панами хи-
