— копати канави (канали), робити фортецї (кріпости). Від тої тяжкої роботи, від хвороб, люди гинули тисячами і за п'ять років (з 1721 кінчаючи 1725) умерло так 20 тисячів козаків, а ті, що повернули ся — вернули ся ледві живі, усего збувшись. Найбільше впекла ся нашим робота на далекій холодній Московщинї, — копати Ладозький канал; і доси про цю канальску роботу де-не-де ще сьпівають сумні піснї, а словом канальский — лають ся. Стогнала нещасна Україна, та не було змоги оборонити ся. Наказний гетьман Павло Полуботко озвавсь був за волю, але цар Петро закинув єго до тюрми в Петербурзї, і там він і вмер року 1724-го. Москва скасувалб вкраїньску волю.
Тільки ще трошечки було тодї волї в Запорозькій Сїчи. Хоч Петро Первий і зруйнував її під час війни з Мазепою, та запорожцї поки що таки держали ся. Аж ось на Москві зацарювала цариця Катерина Друга. Року 1775-го вона післала війско та й зрунувала Запорозьку Сїч, а останного кошовово отамана Петра Кальнишевского без нїякої провини, закинули ва віки в тюрму. Так упала останна оборона волї україньского народу.
Усї вільні степи україньскі, усю землю народню, цариця Катерина пороздавала своїм генералам та панам, або й тим значним з козацкої старшини, які щиро стояли за московский уряд. Казацку старшину вона
