бив ся деяких прав і може освічувати ся своєю мовою. Тут у школах, у ґімназиях і в унїверситетах учать по україньскому, тоюж мовою, книги і ґазети, щоб нарід міг з них навчати ся.
Отуди, найбільше в Галичину, й почали посилати свої писаня народолюбні люди з України росийскої. Вони говорили там, що треба Українї і всїй Росиї волї, хлїборобам треба землї, робочим людям доброї плати, усьому народови освіти вкраїньскою мовою. Найвидатнїщий з сих письменників був Михайло Драгоманов.
Писаня сих людий доходили й на росийску Україну. Спершу їх читала тільки інтелїґенція, а далї почали читати й робочі люди та й собі так думати, як там написано. Тимчасом і по всїй Росиї вже говорили тямущі люди, що треба народови дати волю, завести кращі порядки, тоб то — конституційний лад. Клопотали ся про се люди, була через те й колотнеча велика.
Року 1905. після нещасливої япаньскої війни, всїм уже стало добре видно, що треба росийскі державні порядки перемінити, і за малим не ввесь народ став сего добивати ся.
17-го жовтня цар Миколай II-ий видав манїфест про те, що без виборних від народу не може бути видано нї одного закону. 27. квітня 1906. року зібрала ся в Петербурзї перша росийска Державна Дума (Государственная Дума) з вибраних від народу послів.
