знається. Чи що йому буде чи ні, ми про те певно нічого не будемо знати, а він відтак здорово пімститься на бідному хлопови. Чого то я вже не перейшов та на що не надивився…“
„Ти кажеш, що вже багато перейшов. А тому, бо ти не вмієш порадити собі. Ти як той осел, що все двигає, що лише на нього накладуть. Я не хотівби так гнутись як ти, о ні. О ті пани попамятають мене… Го! го! побачиш то аж задивуєшся“ говорив Семен з таким запалом, що аж очі йому горіли.
Ех, Семене, Семене! Ти все своє. Але зваж, що годі нам самим, безпомічним, прибитим панщиною зачинати добиватися своїх прав.
Треба нам ще до часу терпіти. Таж є на небі справедливий Бог. Він один нам може помочи.
Ось видержали ми й гірші часи, сам знаєш,, що робили з нами пани тоді, як ще нехрист поганий держав ключі від церкви в себе.
Ось Бог допоміг щасливо перенести ту неволю. Він допоможе пережити й ту гірку панщину.
Ось, Німці приборкали тепер троха панів, то троха лекше відітхнути. А як троха віддихнемо тоді, то Господь ласкавий поможе нам цілком обтрястися з того гіркого ярма.
„Але я все при своїм стою“ відізвався Семен. „Осел може двигати тягарі тай терпіти, але я… я не осел, я не дурний терпіти“.
„І я не осел“ відповів знова Теофіль, — „але знаю, що працювати та терпіти то таки
