„Таж видиш що сам, бо й хтож мавби в мене бути; чейже знаєш, що я тепер сам один як палець“ — відповів Теофіль.
Семен приступив близше до нього. Був такий веселий, що Теофіль думав, що він пяний. Обернувся сюди-туди, забурмотів щось під носом наче щось співав, засвистав, ударив обома руками по полах і засміявся на весь рот.
„А що правда, що напудився“ — сказав по хвилі.
„Хто такий?“
„Як то хто? А дідич. Правда, що зараз казав випрячи тебе з плуга як лише занюхав письмо носом“ — говорив сміючися бурлака.
„Або що, може, хто прискаржив його?“ — спитав здивовано Теофіль.
„А ти як гадаєш?“
„Я нічого не гадаю“ — відповів Теофіль спокійно.
„Е, небоже, коби ти знав… Я йому добре заграв, тепер нехай гуляє… Знаєш, має прийти комісія з циркулу“ — сказав Семен.
„Хтож то такий так скоро доніс до циркулу“ — спитав по хвилі Теофіль.
„Гм! хто? таж говорю тобі, що я йому порядно заграв“ — відповів Семен.
„Справді, ти?!“
„Бігме, я“.
„Дякую тобі за те, що ти заступився за мною, але як він дізнається, то попамятаєш… Але й я також буду матися гаразд… Бо то бачиш крук крукови очий не видзьобає. Пан з паном
