Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 9 —

на собаку. Чи то варта кому порадити що. Ні, за добру раду ще й поза уха дістанеш. Тепер буде мати халепу. Але він, бестія, викрутиться. Я сам, бачиш, не подарував би того. Бо й хто видів таке робити. Хоч що правда то хам, але всеж таки чоловік. Не годиться з чоловіком так обходитися. Я думав, що хоч як він не крутив би, то таки на сухо йому це не піде. Чейже й над паном є пани. Тепер вже не ті часи що колись були. То не Річпосполита польська, то Німці. Вони ліпше знають людий шанувати. Не знати хтоби то міг бути такий, що доніс і то так скоро… Ну, ну, побачимо що з того вийде“.

Відтак оба панки стали голосно сміятись. А на знак приязни мандатор почастував писаря табакою.

Врадуваний Писаренко побіг скоро до дому. Був дуже втомлений. Однак не зважаючи на те пішов насамперед до свого хорого коня в стайні.

„Якже тобі, мій голубчику?!“ — сказав до коня і погладив його по гриві. Кінь урадуваний, що побачив свого господаря подивився весело на нього, помахав хвостом і положив на нього свою голову. Теофіль взяв відтак згребло, вичесав коня, дав йому їсти, напоїв і тоді пішов до хати.

Хоч був дуже змучений не лягав зараз спати, але порався ще в хаті, бо треба було щось трохи перекусити. В тім надійшов бурлака Семен Довганюк.

„Ти сам дома?“ — спитав.