„Ні, то не є понад ваші сили. Воно бачите є таке, що ми врадили вибрати вас послом до сойму“.
„Господи милосерний, деж мені старому до того“ — злебедів старець і взявся за свою сиву голову. — „Таж є молодші та гіднійші від мене. Сього я не годен приняти, се не на мої сили“ — відпрошувався старушок.
„О, ні, Теофілю, другого такого в нас нема. Ви таки мусите бути“ — говорив рішучо о. парох.
„А деж мені, простому хлопови, послом бути та разом з панами засідати до ради“ — відпрошувався далі Теофіль.
„То нічого не значить“ — сказав парох — „тепер кождий є паном. Там буде багато таких хлопів як ви і побачите, що ви з своїм розумом і перед панами не повстидаєтеся“.
„Га, як уважаєте. Але я все таки думаю, що до того я цілком нездатний, тай ґаздівство моє тоді підупаде“.
„Вже ти не журися своїм ґаздівством“ — вмішалася Калина — „якось я вже дам собі раду, лад буде, не бійся, все буде добре. А памятаєш як ти був слабий, то може я не дала ради в господарстві? Я ще Богу дякувати молода, здорова, потрафлю вести господарство. А до того є вже дома і Оксана, вона буде помагати. Ну тай Дмитро верне. Тобі вже й так не до праці. Ти повинен тепер лише сидіти спокійно та дивитися на готове. Чи може мало ти напрацювався за ціле своє життя? То честь для тебе та для нас усіх, не відтягайся“…
