Теофіль рад не рад згодився. Коли прийшло до виборів, його вибрали майже одноголосно.
В соймі його перша бесіда дуже всім подобалася. Він говорив по просту з ріжними приповідками та дотепами. В ній указував він на всі ті кривди, яких простий народ зазнає, та на всі недостачі в економії, промислі та в кождому напрямі. Всі дивувалися тій його бесіді. Він не вчився її, і ніхто не показував йому, як має говорити. Говорив те зі свого власного досвіду на своїй власній шкірі, говорив прямо зі серця, він сам селянин заступав селянські справи. За те той нарід обдарував його ще одною гідністю. Як розписано вибори до державної ради, то вибрали його також і до неї. Мусів отже їхати і до Відня заступати селянські справи.
Дмитро аж остовпів, як несподівано побачив свого старенького батька у своїй хаті. І сюди він приїхав як простий селянин. Всі свої річи, яких конечно потребував, ніс зі собою в синій хустці. Старий розгостився відразу як у своїй власній хаті в Заболотові. Нічого дивного. Він приїхав до свого сина на кватиру. Мешкали разом оба. А жив зовсім так скромненько як звик бувало дома жити. На нічо незвичайного не хотів собі позволити. Дмитро докоряв батькови за те. „Ви для мене не жалуєте тілько видатків“ — говорив — „а для себе жалуєте навіть того, що конечно потрібне. Таж маєте десять ґульденів щодень з державної каси на своє удержання тут у Відні“.
