Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 19 —

„Я думав, що любить, але тепер переконався, що то неправда“.

„Знаєш що? Послухай мене: я дам їй добре господарство, моя сестра гарну виправу, лише женися з нею“.

Саборський добре знав, що Анна й чути про нього не хоче тай що Семенови також відхотілося женячки з нею, але він мусів мати сяку-таку причину до „належного“ покарання Семена за „салату“.

„Ні, ясновельможний пане, тепер вже й чути не хочу про неї“ — відповів Семен.

„Ну а коли хочеш щоби було весілля? Я думав справити вам парадне весілля, якого ще не було в Заболотові“.

„Дякую за ласку ясновельможному панови, але виразно кажу, що ні“.

„Отже не хочеш?“

„Ні“.

„Я тобі хаме приказую. То ти ще смієш моєю ласкою погорджувати, ти…“

„Я не погорджую панською ласкою, але з Анною таки не хочу женитися“.

„Побачимо“ — сказав розлючений „самодержець“. — „Чекай я тебе гарно попрошу“.

Казимір сказав свому козакови випровадити Семена на подвіря і привязати до стовпа. Відтак приказав, щоби вся челядь, чоловіки, жінки та дівчата, які лише в дворі були, станули з різками.

На команду самого „ясновельможного“ кожде мусіло переходити попри Семена і бити його по плечах. Семен пригадав собі тепер