Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 21 —

Не минув й місяць як нараз несподівано приїхало до Заболотова двох якихсь панів і замешкали у нового о. пароха, який приїхав був до Заболотова на місце покійного, старенького свого попередника. Стягали протоколи, випитували всіх про всі обставини, але найбільше питали Теофіля та Семена. Комісія по совіснім переведенню справи відїхала звідки приїхала. Незабаром прийшов з „гори“ наказ Саборському, щоби заплатив Теофілеви 2000 срібних а Семенови 500. А при тім загрожено під тяжкою карою на будуче допускатися подібного нелюдського вчинку. Мандатор та писар дістали теж по кільканайцять днів арешту в Коломиї.

За таку справедливість люди дякували Господу Богу тай „панам“ і казали:

„Який то Господь Бог добрий! Він не опустив нас. Дай Боже й нашому цісареви здоровля та щасливе панування, що так по справедливости з усіми поступає: так з панами як з нами бідними мужиками“.

Теофіль сам не знав, що йому з тими грішми робити. Ще з роду не бачив тілько гроший нараз. Заніс їх до о. пароха і сказав:

„Я не знаю, панотче, що з ними зробити. Впрочім то не мої гроші. Возьміть собі їх і зробіть з ними що вам подобається. Мені їх нетреба.

„А вжеж що вони твої, бо в твоїх руках тай пани тобі присудили“ — сказав о. парох.

„Ні, то таки не мої. Робіть з ними що хочете, що вам подобається“ — рішучо відказав Писаренко.