ли його майно і втікали назад в гори. Так одної ночі зайшли вони і до пана Саборського і на знак, що були у нього в гостині, запалили йому стайню.
Одного разу по півночі хтось заковтав у вікно, де спав Саборський. Дідич збудився, встав, пішов до вікна поглянути. Був то писар, що з переляку тремтів як осиковий лист. Просив щоби дідич впустив його до себе. Коли був уже в хаті впав дідичеви до ніг і з плачем благав:
„Ратуйте мене пане, в мене тепер були опришки. Мало що життя не відібрали“.
„Може тобі таке снилося" — жартував собі дідич.
»Та де там!“ — говорив писар. — На власні очі бачив як добувалися до хати та хтось їх наполохав і повтікали“.
Казимір вбрався, взяв рушницю, яка завсіди набита висіла на стіні і вийшов з писарем. Побудив також службу, перешукали всі закутини в дворі, але не найшли нікого.
Одного дня, в часі самого обіду прийшов писар знова до дідича і сказав, що сеї ночі мають певно прийти опришки. Се говорила йому покоївка Анна, що довідалася про се від людий.
Як тільки настала ніч дідич з писарем, козаком та економом сховалися в гущавині і вичікували опришків.
Десь коло півночі, коли вже скрізь було тихо, побачили як до них наближувалась якась темна замаскована людська стать. Ступала так
