„Пане мандатор, мені здається, що то все лише баламуцтво. Доброму чоловікови не варта над тим навіть застановлятися“ — відізвався хтось з товпи.
„Бо ти того не розумієш“ — скричав на нього мандатор. — „Ніби ти мудрійший від тих панів, що те написали“.
„Може бути, що вони дещо ліпше розуміють від мене“ — сказав відважно той самий чесний чоловік в хлопськім сіраку — „але мені видиться, що ті пани трохи перерахувалися. Вони собі гадають, що ми, прості мужики, вже такі дурні, разом з панами робити повстання. І за що? За ті канчуки? Тепер, коли біда, то ви кажете, що ми вам брати, а як ваша біда мине — то ми для вас знова „бидло! Зле трафили ви тим разом“.
Мандатор прижмурив очі, заткав губу двома пальцями і став посвистувати, а вкінці перегнув голову на бік, викривив губу і сказав: „А якби вам панщину скасовано, то що?“
„Ай пане, то булоби велике добро для нас, бідних мужиків… Але скажіть самі чи можна вам, панам вірити?“
Мандатор підкрутив вуса, взяв свою ворохобничу книжку під паху і прямо з коршми поволікся до пана Саборського здати звіт зі своєї місії.
Сього року Господь Бог поблагословив дуже гарними жнивами. Під конець жнив на панськім лані справили собі люди обжинки. Вбрали одну гарну дівчину у вінець зі збіжа і всі йшли з музикою та співами до двора, де
