І справді на другий вечір коршма була набита. Надійшов і пан мандатор з книжкою. Арендар лише всміхався та гладив бороду. Мандатор прийшов близше, сів за стіл, взяв невеличку книжку до рук, відчинив і з великою повагою сказав: „Дивіться, отеє є війна охотників за ойчизну“.
Всі стовпилися коло стола і приглядалися книжці. Одні сміялися, брали книжку до рук, оглядали, приглядались, а один вхопив до рук, присунувся близше до світла і довго вдивлявся: Про війну ані сліду.
„Щож ви так цікаво приглядаєтеся“ — сказав мандатор — „там нема ніякої війни, то лише ця книжка називається „Ворохобня охотників“. В ній стоїть все описано, як ті охотники мають боротисв за вітчину, що маємо робити, щоби наша ойчизна була вільна, независима“.
Відтак став читати з неї, що те повстання то не буде така собі отверта війна, але що мається повбивати всіх цісарських урядників, де лише буде нагода подибати їх: чи то на балях, в театрах чи вкінці нічю в часі сну в їх таки домах. Відтак треба розігнати військо, повалити касарні, затроїти керниці, дороги та мости побурити. Ті ворохобники не будуть збиратися по містах як правдиве військо, але мають ходити малими громадками пішо без коний і як день так ніч непокоїти тих всіх наших неприятелів. Таким способом має бути освободжена уся Польща.
