Надармо мандатор, а відтак і сам дідич старалися, щоби його випустити на волю. Писаренко та инші, що помагали того ніби дротаря вязати сказали, що так циркульний комісар казав їм робити. Відставили того „дротаря“ до Коломиї, де виявилося, що то не був дротар, а революційний післанець, бо найдено в нього в капелюсі та під підошвами в чоботах письма від ворохобників. Вже й темне хамське бидло зрозуміло, що щось не теє, щось панам зачинає вриватися. Мовчки чекали нетерпеливо що далі буде, бо бачили, що мусить наступити щось незвичайного. Відважнійші стали змовлятися чи не булоби добре використати метушню та при нагоді всипати ненависним панам перцю.
В Пилипівку перед Різдвом уже таки голосно говорили про повстання. Австрійське правительство було на поготівлю. В січні 1846 р. покликано багато новобранців під оружа. Скрізь подвоєно варти.
В дворі пана Саборського кипіло. Все хтось то приїзджав то відїзджав буцім в гостину. Дідич понакуповував багато збруї, почистив стару, повиострював шаблі та списи. Коні стояли запряжені, в поготівлю. Все, що можна було, попродав. Гроші лежали в скрині.
Десятого лютого надбіг один з ворохобників з доносом, що в Бохні, Ряшеві та у Львові багато ворохобників позамикали.
„То й що з того“ — сказав Казимір — „їх випустять скоро“.
