служити, а ви псякров шляхоцька зложіть оружя“…
Ще молодий урльопник не скінчив як в тій хвилі Казимір натягнув курок від своєї пістолі і вистрілив. Молодець повалився на землю, решта подалось в зад.
Казимір був певний, що виграв справу, що тим одним трупом приборкав непослушне, бунтівниче бидло. Але завівся. Наш селянин не так легко дасться настрашити, особливо коли бачить, що біда за плечима.
„Ловіть їх, усіх їх повистрілюю як псів. Нехай ті хами не важаться більше підносити „рокош“…
Та в тій хвилі заблисли коси, ціпи засвистіли у воздусі. Перший упав на землю мандатор тай відтак і писар майже рівночасно з ним, решта „лицарів“ повтікали на подвіря і заперли за собою браму. Пані повибігали з двора. Діяна обняла свого брата, а Бронислава припала до Казиміра і заклинала на всі святощі, щоб сховався. Проча служба стояла під брамою, щоби не впустити „збунтоване хамство“ на подвіря, що добувалося з надвору.
Вкінці Казимір уступив і пані завели його до хати. Вже був крайний час. Брама заскреготала і впала. Ціла товпа розлючених селян як филя впали гурмою на подвіря. Ворохобники покидали оружя і поховалися по стайнях.
Підчас того, як Теофіль старався ратувати своїх ранених і приказував вязати ворохобників і відставляти до Коломиї, вбіг бурлака
