помочи, хоч мали чим — цісар запоміг нас, дав нам хліба, правда, небагато, але всеж таки лекше перебідували ми той страшний час. Ви, панове, доптали нас ногами, били канчуками, гнали батогом як худобу, до плуга як коний запрягали, обходилися з нами гірше чим з псами, а ми були голодні, ми падали, мліли з голоду; а тепер ви бунтуєте нас проти тих, що хоч троха заступилися за нами, та що не дають вам уже знущатися над нами так як перше.
„Та ще й панщину цісар подарує нам“ — відізвався тепер бурлака, що на все дико глядів і затискав кулаки зі злости — „як ми лише будемо йому вірними. Ось вже й неодної справедливости дізнали ми від цісаря. Ви, вельможний пане, обіцюєте золоті гори, як лише потребуєте нас, а відтак пиши Іване пропало. Ми вже добре вас знаємо. Памятайте, що прийшов день відплати для вас. О, мужики потрафлять гарно за все вам відплатитись. Громада великий чоловік“…
„А то псякров хлопська, а то хам… він сміє так до ясновельможного пана балакати. А то вже крайна безличність. Ловіть його і до криміналу, нехай нсякров знає морес. От бачиш, обходися з бидлом по людськи, позволь свині“… верещав розярений Казимір.
„О, ні!“ — відізвався молодий урльопник Грицько Стефаник — „нас при війську навчили, які маємо обовязки, кождий знає, хто носив на собі цісарський мундур… нас є тут багато таких, що присягали цісареви вірно
