Писаренко обтер заплакані очі, скинув зі себе „панську“ одежину, надів на себе назад свій сердак і вийшов спокійно з двора. Щиро, без нарікання відробляв далі належну панщизняну роботу на лані. Його постійна терпеливість ані трошки не захиталася. Та його один кінь став щось недомагати. Хромав на одну ногу. Засумований все махав головою і не хотів нічого їсти. — „Він відай підпалений“ — сказав одного разу сусід Семен Нагнибідюк.
Одного дня вийшов Теофіль на лан сам без коний.
„А де твої коні?“ спитав мандатор.
„Один щось недомагає, пане, а другого не хотів брати, бо й щож зроблю одним конем“.
„То ти вже зачинаєш переді мною брехати, ти хаме“ — заверещав мандатор.
„Ні, пане, я ще ніколи в життю своїм не брехав тай тепер говорю правду“ — відповів найспокійнійше Теофіль.
„Махай до дому і зараз приведи мені тут коні“ — сказав гнівно мандатор.
Теофіль не говорячи ні словечка пішов швидко до дому і привів коні. Мандатор побачивши,
