Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 6 —

що кінь таки справді слабий, закусив зі злости зуби і почухався в голову. На те надїхав конем сам дідич. Мандатор приступив до нього і сказав:

„Писаренків один кінь слабий, а якраз тепер потребую ще одного плуга“.

„На нічо не зважай, кажи йому, нехай зараз запрягає“.

Писаренко послухав, запряг коні до плуга і став орати. Кінь став сіпатися то в один то в другий бік так, що бідний Теофіль ані одної скиби не міг добре положити.

„Видите самі, пане мандатор, що кінь ані руш не годен потягнути, бо слабий“ — сказав Теофіль.

„Бий батогом, нехай тягне, бо як ні, то я тебе буду бити, ти гадино хлопська. Знаю я вас хамів добре, не бійся; ти навмисне втовк коневи ногу, аби лише панщини не робити. Чекай навчу я тебе хаме“… — скреготав Саборський.

„Кажи нехай випряже слабого коня і нехай оре одним. Весна, час дорогий, нема що довго гаятись“.

„Та що він мені одним конем наоре? — сказав збентежений мандатор.

Казимір став думати. Був дуже злий. Зі злости крутив вуса, а очі аж горіли від люті.

По приказу мандатора Теофіль випряг слабого коня і пустив. Конина станула, спустила голову і ані руш з місця. Мусів нагнати батогом, щоби не заступав місця. Відтак ледви раз обернув одним конем в плузі. Слези пустилися