тя. Ішла сама не знаючи куди. Зайшла аж тут до того ліса. Сили мене опустили і далі я вже не могла йти. Живилася з милостині. Але я бачила, що мені такій молодій та здоровій дівчині нерадо люди давали милостиню, та мені самій було встидно простягати руку. Тож я постановила собі покищо мешкати в тім лісі. З великим трудом викопала я ту яму. Живилася ягодами, грибами та картофлями, які викопувала на вашім полі і пекла. Я боялася, що властитель картофель, як дізнаєсь, то вбє мене. Тому я лише пізно нічю копала їх.
Стидно і тяжко мені було так робити, але не могла гинути з голоду. Я лише пильнувала добре, щоби пізнати властителя тих картофель, щоби могла була хоч де в чім нагородити йому за ту шкоду, яку я йому заподіяла. Як ви вийшли раз на те поле, де були картофлі, то я вже знала, що то ваше. Відтак ішла я за вами аж під вашу хату. Та коли завважала, що ви ходите на панський лан, а дома в вас нікого не було, то я постановила собі бути якийсь час вашою служницею крадьки, щоби тим способом відплатити вам за ту шкоду. Я не крала, як самі тепер добре бачите, з гаразду, а з нужди. Тепер коли вже все виявилось і я тепер у ваших руках, то робіть що хочете, карайте, бо я справді завинила“. — І стала гірко плакати.
„І за щож я мав би тебе карати“ — сказав по хвилі Теофіль.
„Як ваша ласка, пане господар, то позвольте зістати у вас за служницю. Я бачу, що в вас
