Дівчина, як побачила його, скричала зі страху, горнець з молоком випав їй з рук і розбився на кусні.
„Ну й треба було мені цього?“ — сказала по хвилі, як уже прийшла трохи до себе. — „Шкода молока, а ще більше шкода горшка“…
„Ага, то ти є тим духом, що всякі порядки в хаті мені робить“ — сказав Теофіль вічливо усміхаючись весело.
„То я Калина, ваша служениця“ — відповіла дівчина засоромлена і впала перед Теофілем на коліна і стала благати:
„Я бідна, нещаслива, я нічого не винна, не бийте мене та не зневажайте“…
„А щож ти за одна? звідки ти? де мешкаєш? став питати Теофіль беручи її за руку і повів до лави. Вона ніяк не хотіла сідати, але стояла перед ним зі спущеними очима.
„Я мешкаю в лісі“ — сказала несміливо.
„Там в тій колибі за болотом?“ — спитав Теофіль.
„Так, там, але я походжу з Долини, за Станиславовом“ — говорила дівчина далі. — „Мої родичі були посесорами, добре їм жилося. Мій батько мусів їхати з паном аж під Тарнів, хоч від не дуже братався з Поляками, але мусів, бо пан так хотів — і там селяни вбили його. Инші знова напали на наше майно, знищили все і спалили. Ми з мамою ледви повтікали. Хотіли ми зайти до Львова і там шукати якого заробітку, але в дорозі заслабли на тиф. Мати не видержала і вмерла. Я зісталася сама сиротою без усяких засобів до жит-
