бе Калину з дітьми, а Теофіль з Ґояном зістали до рана при згарищі.
Теофіль, хоч постигло його таке велике нещастя, не попадав у розпуку. Ні одно слівце нарікання не вийшло з його уст. „Бог дав, Бог узяв, така Його свята воля“ — був його одинокий жаль.
Поволеньки при ласці Божій та при помочі добрих людий поставив Теофіль нову хату та деякі господарські будинки. Бронислава позволила йому взяти собі дерева кілько було потреба, инші люди зносили то солому на покриття будинків, то роботою допомагали йому. Не минуло й пів року, а Теофіль міг замешкати вже в новій хаті та на ново зачати господарство.
Звичайно на світі буває так, що заледви чоловік встигне сяк так видобутися з одного нещастя, зачинає приходити до себе та лекше віддихати, приходить знова друге ще більше.
Цей рік був дуже урожайний. Збіжя на полі як море, аж душа радується, коли глянути на золотоколосу писанку, що аж до землі прилягла від гарного дорідного зерна. Пшениця як жолудь, колос в колос, аж проситься під серп. Лише стій та дивися. „Та все те ще в Божих руках“ — кажуть люди.
Нараз десь ні звідси ні звідти надтягнула чорна хмарка, невеличка хмарка, вітер подув, і в одній хвилі впав дощ як з цебра. Одночасно за ним і посипався град. Відразу ціле небо затьмилось, аж темно стало. Громи стали бити як з найтяжших гармат, а страшним гра-
