шелест, якийсь дивний плач, наче стогін, наче якийсь голосний плюскіт. Видавалося наче хтось викручував мокру плахту. Нараз старий Брисько станув на лапи у вікні і заскавулів сумно.
Теофіль встав з постелі і станув на землю. Смертельна трівога обняла його. В хаті було води по коліна. Відразу догадався, що вода з ріки підійшла аж до хати. Швидко засвітив світло і збудив жінку. — „Лише не бійся, жінко, швидко вставай і збирайся“ — сказав.
„Що, може знов що горить“ — спитала перелякана заспана Калина.
„Ні, не горить, а тече“ — сказав півжартом. — „Вода вдерлася до хати“.
Калина як те почула, швидко встала і побудила діти. Теофіль відчинив вікно і в тій хвилі пес скочив до хати.
„Ов, недобре воно“ — сказав Теофіль вдаривши руками по полах — „все вже в воді!“
Хотів відчинити двері та вода не дала. Слаба хатина хиталася. Теофіль на силу пхнув двері і вони відчинилися. Та в тій хвилі вода всею силою вдерлася до хати. Теофіль метнувся, приставив до стриху драбину, що стояла в кутику в сінях. Калина з великим страхом вилізла на стрих. Вхопив відтак напів спячого хлопця і подав їй на стрих; таксамо зробив і з плачучою маленькою Оксаною. Відтак затарасував добре зі середини двері і сам також виліз на стрих.
