мешкання. Праворуч ліжко Стефаника, ліворуч Шміґера, посередині вікно, а під вікном стіл. Під тою стіною, де Стефаникове ліжко, шафа на одяги, напроти неї — умивальник. При дверях ще один якийсь столик зі спіртовою машинкою до варення, два-три крісла і кінець. Та ще дві валізки, Стефаникова навіть досить солідна, бо він не любив дрантя.
— Я за бідний, — казав — щоб дрантя купувати.
Тут то, в тій студентській кімнатці, й написані такі архитвори, як „Камінний хрест” і „Кленові листки”.
Стефаник не писав легко, ані скоро. Довго носився зі своїми літературними задумами, виношував їх. Деяких і не доносив. Так було з повістю, так і з драмою. Погрожував, що їх напише, а навіть, що вже пише, але не думаю, щоб це була правда.
Драма в нього могла б була вийти незвичайна, бо його оповідання мають чимало дуже драматичних місць. Його монольоґи й діяльоґи просто незрівняні. А в „Злодію” також і гуртова сцена просто бє чоловіка по голові. Стефаник любив театр і часто ходив на вистави та дуже переймався грою артистів, таких, як Камінський, Сольський, Сємашкова, Мрозовська, Сосновський…
І було чим. Дирекція Павліковського і перші роки дирекції Котарбінського, це були вершки мистецьких осягів краківського театру. Мав Стефаник вроджений хист представляти драматичні сцени,
