Тайна вона була тому, бо не була явна. Великих і страшних тайн вона не скривала. Може навіть Дрепера в ній не було. Але відома річ, що заборонений овоч найкраще смакує. Так нам смакували книжки з тайної бібліотеки, тимбільше, що в явній ґімназійній бібліотеці, малощо цікавого було. Дістати четвертакові книжку з тайної бібліотеки, то була неякабудь честь і ласка — доказ виріжнення й довірливости. Я на таку ласку безперечно собі заслужив. Книжки з хати не виніс і не пустив між люди. Читав серед своїх найближчих. При читанні „З вершин і низин” застав мене мій пок. батько, тоді парох у Поручині.
У нас, в хаті був такий звичай, що вечорами хтось уголос читав книжку, а інші слухали. Мати шила, тітка, як приїхала до нас до Поручина на декілька днів, вишивала, а батько ходив, курив папіроску і слухав. Нераз таке читання, особливо зимою тривало до пізньої ночі, до півночі. По читанні йшла критика. У першу чергу розглядали т. з. зміст, себто фабулу повісти, а тоді характери. Чому котрийсь із героїв так гарно, або негарно поступив собі, чому автор не казав йому вибрати якоїсь іншої дороги та шукати іншої розвязки подій? Чому це, а чому те? Батька цікавив більше мотив твору і композиція. Він звертав увагу на поодинокі моменти, на психольоґічні питання та на літературну орнаментику. Батькових завваг я слухав дуже пильно й мало коли зважився „тицьнути свої чотири феники”. Але як сказав щось не від речі, то батько того не легковажив, хоч і не дуже
