вона передтим курятами гостей угощала, і риби, мовляв, було би досить. Взагалі їв він ніби від несхочу і ніби йому байдуже, що їсть і що пє. Чарки за комір не виливав, але і зайвої не випив. Взагалі ціле товариство не належало до прихильників Бакха. Видно було, що вище від їжі та напитків клали розмову та ще маючи такого гостя між собою, як Франко.
Франко балакав тихо, відривисто, про якусь особливо гарну будову речень не дбав. Була це звичайна розмова. Нараз задумався, ніби відбігав кудись, ніби його тут нема. Тоді голова його хилилася ще нижче, як звичайно, а чоло робилося ще вище, дуже високе. На голові волосся червонуватого відблиску, злегка схвильоване, досить коротко пристрижене, вгору зачесане й мабуть не дуже то плекане. В момент такої екскурсії робив Франко вражіння невдоволеного, навіть гнівного і я мимохіть завдавав собі питання, чому це він невдоволений нами, ми ж старалися вгостити його, як могли найкраще. А може якраз тому, що він не любить, щоб його вирізнювати, гостити, величати? То знову гадав я собі, чи не вважає він нашої хати багатою і не думає собі: „От і збагатився піп кривдою своїх парохіян”.
А в нас про це багатство й мови не було, хоч попівство виглядало, як невеличкий двір. Шість покоїв зі салею, де місцева читальня давала концерти, перед вікнами шуміли високі сосни, перед соснами ґазон, кругом хати сади й городи, далі берестовий лісок, левада, якою перепливала Золо-
