І пішло, і пішло!
А були й такі, що оливи до вогню доливали, як скрізь і все.
„А він сказав про тебе це, а вона те… А невжеж ти позволиш себе безкарно зневажати?“
І знову пішло та пішло!
На нещастя один із Молодомузців виступив без маски і посміявся трохи і з прихильників і противників „Молодої Музи“ таки здебільшого їх власними словами. І про Франкові слова: „Вниз котиться мій віз“ не забув.
Був це такий собі молодечий, літературний жарт, яких в інших народів ніхто поважно не бере, лише приймає, як жарт і сміється.
Але в нас такого не бувало, в нас були інші настрої та інші літературні засоби. Люди взяли цей жарт поважно й образилися.
Франко також. Навіть дуже. Відповів гостро, а що „Без маски“ появилося в Кракові, то й мені дісталося дещо. Чи слушно, чи неслушно, це до речі не належить. Може трохи так, а трохи ні, як у кожній полєміці, в літературній зокрема. Борониш своєї позиції, запалишся і щось таке ляпнеш, чого потім віджалувати не можеш.
Нехіть Франка відчув я діймаво, бо всеж не тільки я, але всі ми — молодомузці цінили й поважали його за його велике знання і велитенську працю. Знала „Молода Муза“ скільки вона завдячувала Франкові. Досить тільки на „Зівяле ли-
