Сторінка:Лепкий Богдан. Три портрети (1937).djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і фільософія, можна було сміло сказати, що „ніщо, що людське, не було для них чуже”.[1] Латинських авторів читали без коментарів, часто-густо цитували Шекспіра й Шіллєра, а Геґель був їх улюбленим фільософом. Щурат у розмовах брав живу участь, мав навіть досить помітний хист полємічний, а мені сміливости неставало. Несмілим робив мене авторитет діда, Михайла Глібовицького, і батька. Оба вони так багато вміли, що мене нераз просто страх збірав. Як стали балакати про Наполєона або розмовляти на якусь тему фільософічну, то я дух запирав у собі. Боже, яких вони вчителів мали? — дивувався я ще учнем ґімназійним. Але й потім довго не міг я позбутися того вражіння, довго не зважився сказати собі, що я також щось знаю.

У Шидлівцях мали ми переночувати й на другий день вертатися до Циган, а тимчасом і не счулися, як кілька днів минуло. Поділля — дозвілля, так тут широко, є куди пустити око, а за оком і думка летить. Не те, що в кітловині Львова, та ще влітку, коли в днину сонце обсипає тебе жагучим промінням, а ввечір камяниці, як печі, дишать теплом. Ходиш, як зварений.

 
  1. Товаришами батька з теольоґії були: пізніший єпископ К. Чехович, катехит Федусевич, М. Січинський, Цурковський, М. Темницький, Е. Лисеницький і багато інших, що гідно записалися в памяті народній.