Цю сторінку схвалено
осами скакали до очей, то цвяхами вбивалися в память. „Мусиш читати, мусиш, так, як автор мусів їх писати!”
І я прочитав, мов би пів копи жита змолотив.
Трильовський хитро подивився на мене:
— Ну, якже вам?
— Бачите як… — відповів я, обтираючи піт з лоба.
— Бачу. А всеж таки як? Буде з нього великий письменник, чи ні?
Не хотів я бути пророком. Але подумав хвилину й кажу:
— Тільки прошу вас, не гадайте собі, що я хорий на манію великости.
— Не гадаю. Ви скромний, молодий чоловік.
— Коли Ґете перший раз почув Бетговена і коли його питалися, як йому подобається, як Бетговен грає, Ґете відповів, що чує, що воно щось велике, але покищо далеке для нього.
Так у перший мент далекий був для мене Стефаник.
