Політикою цікавився найбільше. Бувало в каварні Кіяка Стефаник піде до білярдової салі, дивиться, як знайомі грають та дотепкує, а Шміґер і його товариш — Филипович[1], годинами цілими сидять при малій „чорній” і прочитують часописи. А що Стефаник не дуже то великий охотник до читання, так вони зачеркують йому, що має конче прочитати. Тимто ввечір у мене, як зійшла мова на політику, то Шміґер реферував нам її коротко, звязко, цікаво. Стефаник кидав свої завваги, звичайно влучні й непозбавлені дотепу. Дотеп мав несилуваний, природний і бистрий. Сказав, як бритвою шарнув. Жаль, що ніхто не списував тих Стефаниківських дотепів. Були вони одною з характеристичних прикмет його вдачі. Щоправда, не всі були цензурні й не всі надавалися до друку, а навіть до мішаного товариства, але всі свідчили про незвичайну бистрість його ума і про притаєну веселість того сумного письменника.
Ось чому розмова з ним ніколи вам не знудилася. На перший погляд твердий і непривітний, ніби чужий, в дійсности був людиною мягкої вдачі і як приїздив з Русова зі свят, то привозив так багато нашого рідного смутку й сільського сентименту, що аж диво.
Малюючи образ нашого побуту, стемнював коліри, буцім чорний цвікер саджав на ніс. Але з тим своїм сентиментом не зраджувався перед будьким. Як його „хандра” напала, прибігав до
- ↑ Теж медик. Усі вони нині покійні.
