Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 2 —

 
(Писля тажкої задуми
Неофіт-раб Ні!...
Не можу. Не збагну я сього слова.
Христнянна-рабиня
(в раптовому нестямі пророкує)
Уже лежить при дереві сокира!...
„ Я посічу його і вергну в плом інь“
Сказав Господь!... Прийди, прийди,
прийди,
Ісусе, сине Божий! Похилилась
Твоя пшени'ца,— жде вона серпа...
Ох, доки-ж, Господи?... Рахиль ридає,
Нема її діток...
 (Безладна мова пере­ходить
в несамовитий лемент, иньши жінки й собі
починають голосити, де хто з чоловіків теж
невитримує)

Епіскоп(Владним, дужим голосом).
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(підходить до про­рочиці,
що б ‘ється в корчах і клзде ій на голову руку).

Сестро.
Молитва й віра хай тебе рятують
Від навождення злого духа. ( Жінка по­малу
затихає під його поглядом і безсило схиляється
на руки до таваришок, що піддержують ЇЇ).
Християнка

 одна з тих,що піддержують пророчіцію. Озивається несмілим голосом)
Отче.
її дитину вчора пан продав
Якомусь грекові з Коринта...
Вмовкни.
Епіскоп
Великий наш апостол заповідав:
„А жінка серед збору хай м овчить.“
(Пророчицю тим часомі» виводять. Мовчання.)