Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 14 —

 
„Терпливість покора“ тільки й
чув я
Від вас сьогодня. Т а невже вони
Рятую ть людскі душі? Та невже,
За них ідуть на хрест, на наглу страту
І на поталу звірям християне?
Епіскоп Вони ідуть за те велике Слово
Якого всім словам людським не сила
Достоту росказати.
Неофіт-раб Що за слово?
Епіскоп Те слово—Бог. Він альфа і омеґа,
очаток і кінець. Ним все настало
І ним усе живе, і більш не має
Богів на світі окрім сього Бога.
Він є і слово, й сила, і життя,
А всі оті, що звалися Богами
В поганськім світі,-идоли бездушні.
Або злі духи, слуги к н я зя тьми.
І се за те нас мучать, роспинають,
Що мы не хочем идолам служить
І князя тьми признати нашим богом
Бо ходимо не в темряві, а в світлі.
Неофіт-раб
(палко підхоплює слова Епіскопа).
„Бо ходите не в темряві, а в світлі,
То й скинули терпливість і покору,
Я к маску Міма, геть з свого обличчя,
Не хочете служити і коритись
Тому, чиєї влади ваші души
Признати більш не можуть, проти
кого
Боротись вам велить сумління ваше,
Чи так я зрозумів тебе, мій отче?