Цю сторінку схвалено
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Не довго й ти, моя панно,
Будеш утїшатись,
Та по балях у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже, —
Тебе, квіточку зівьялу,
Залишить байдуже!…
На провесні.
Не дивуйте, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчи́на несміла, —
Так під про́мінням сонечка ясним
Розцвітає первісночка біла.
Не дивуйте, що думи глибокі
Будять речі та сльози пекучі, —
Так на провесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.
Не дивуйте, що серце так рвяно,
Щиро прагне і волі і діла.
Чули ви, як на про́весні рано
Жайворо́нкова пісня бреніла?
