Сторінка:Леся Українка. На крилах пісень. 1892.pdf/12

Може, й тобі, моя панно,
 Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
 Як щастя минеться.

Не довго й ти, моя панно,
 Будеш утїшатись,
Та по балях у веселих
 Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
 Що так любить дуже, —
Тебе, квіточку зівьялу,
 Залишить байдуже!…

 

 

На провесні.

Не дивуйте, що квітом прекрасним
 Розцвілася дівчи́на несміла, —
Так під про́мінням сонечка ясним
 Розцвітає первісночка біла.

Не дивуйте, що думи глибокі
 Будять речі та сльози пекучі, —
Так на провесні дзвінкі потоки
 Прудко, гучно збігають із кручі.

Не дивуйте, що серце так рвяно,
 Щиро прагне і волі і діла.
Чули ви, як на про́весні рано
 Жайворо́нкова пісня бреніла?