Зненацька чийсь голос дівчина почула, —
То кра́мар паничик біжить.
„Чі є в сій теплиці весняниї квіти?“
Питає дівчи́на його́.
„А як же! є різні, — чим маю служити?
Тут можна набути всього́:
„Ось є гіацінти, нарціси і рожі,
Азалії є запашні,
„Конва́лії свіжі, фіялочки гожі“....
— „Ні, про́лісків треба мені“....
Здивовано глянув панич; зашарі́лось
Дівчи́ні обличчя бліде́.
„То панночці про́лісків простих схотілось?
„Йіх в місті немає ніде!
Тут только садо́ві квітки.“ — „ Дуже шко́да.“ —
І вийшла дівчи́на смутна́.
„Тут мійські роско́ші! тут мійська виго́да!“
Вертає до дому сумна́.
Зустрілась їй жінка, на плечіх похилих
Несе щось, убога така.
— „Чі купите, панночко, проліскїв білих?“ —
Тремтить із квітками рука.
— Звичайне! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої? —
— „Та сила ж квіто́к тепер всюди по гаю!
Се тут“.... Та не чула йійі
Дівчи́на. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, я́сна роса́....
На про́ліски білі, на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза....
