Сторінка:Леся Українка. На крилах пісень. 1892.pdf/36

Для инших і доля і щастя хай буде,
 Собі я бажаю не сну́, а життя́, —
Хто зо́ сну проки́нувсь, хай щастя забуде,
 Йому вже до щастя нема воріття!

 

Сонет.

 

*^**

 Натура гине — вся в оздобах, в злоті,

Останній усміх я́сний посила
І краскою непевною пала,
Немов кона́юча вродли́виця в сухоті.

 

*^**

 Недавно ще була вона в турботі,

Жила і працею щасливая була;
Тепер остатнії дарунки роздала
І тихо уміра.... кінець єї роботі!

 

*^**

 Спокійно уміра і листом покриває

Росинки білії, ті сльози самотні́
Від сонця ясного і від людей ховає.

 

*^**

 Натура ллє ті сльози таємні́,

Того́, що хутко ляже в смертнім сні,
В холодній, білій сніговій труні....

 4-го Листопаду, 1890 р.