Колись нашу рідну хату
Те́мрява вкривала,
А чужа сусідська хата
Світлами сіяла.
Багатіла чужа хата,
Лиха там не знали; —
Туди й наші українці
Дари доноша́ли.
Та минав ти, наш Кобзарю,
Чужії пороги,
Орав свою вбогу ниву,
Рідні перелоги.
Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.
Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині,
Та збудила твоя пісня
Думки на Вкраїні.
Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, —
„Огню искра великого“
По вік не згасає!
Щоб між нами не вгасало
Проміння величне,
Ти „поставив на сторожі“
Слово твоє вічне.
