Цю сторінку схвалено
|
|
***
Скрізь плач і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плаче́м ждемо́ тії годи́ни,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Сами ж ніколи не спадуть!
Нащо́ даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
|
До Натури. Натуро матінко! я на твоєму лоні |
