Сторінка:Леся Українка. На крилах пісень. 1892.pdf/39

 Ти искру божую збудила в моїх грудях;
Надія, — їй же першу пісню я співала, —
Мені провідною зоре́ю стала,
І з нею буду я добра шукати в людях.

 Колиж почую я, що промінь погасає
Надії милої, — тоді, Натуро ненько,
Прийми моє знебулеє серде́нько
І про́міння нове́ нехай йому засяє!

 

Вечірня година.

 

(Коханій мамі.)

 

 Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Усе заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяче́ньку тай заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
В таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!
Ніч обгорнула біленькі хати,
Немов маленьких діточок мати,
Вітрець весня́ний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.