В широкім просторі губилося око,
А думка питала,
Де́ щастя шукать вона мала,
Любові й надії, — у небі високо?
Чі в морі спокою-б шукала?
Ні, думко! даре́мне в світо́вім просторі
Притулку шукати,
В безодню дарма́ поринати;
Любов і надія не в зорях, не в морі, —
Між лю́дми поради питати!
Шукай, може душу там знайдеш де щиру
І розум величний;
Де правди не згас промінь пи́шний,
Там треба шукати любові та миру.
Спокій же знайдеш колись вічний!…
Далі, далі від ду́шного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу зда́лека, — хвиля искриста
Грає вільно по синьому морі.
Тож сповни́лось мені те бажання, —
Подались ми на море хутенько
І по хвилях морських погуляння
Почали ми в неділю раненько.
А у тую неділеньку рано
Синє море чудово так грає,
Його сонечко пе́стить кохано,
Красним-ясним промінням вітає.
Що біліє отам на роздоллі?
Чі хмариночка легкая, біла
Геть по небі гуляє по волі?
Чі на човні то білі вітрила?
