Під пальмами над Іорданом,
Далеко чуть їх гомін втїшний.
А ва́таг їх? О, як для його
Веселий, радісний сей ранок, —
Багато злота дорогого,
І срібла, і вродливих бранок
Добув він. Не війна кровава
Йому дала се, — нї, — Даліла:
Єї була се мудра справа, —
Вона дух сильний той зломила.
Рад Філістимець. Гомін, гуки:
Радіє люд. Божницї димні
Від пахощів; здійнявши руки,
Сьвятцї[1] сьпівають вдячні гимни
Своєму божищу Ваалу.
У голос бога вихваляють,
Що він віддав їм на поталу
Всю Палестину, і сьпівають
Хвалу Далілі, що́ придбала
Для свого люду славу вічну;
Вона Самсона подолала,
Зломила силу ту величну.
І утїшається Даліла,
Що́ славою за зраду вкрита.
У вічах втїха заясніла.
Усьмішка грає гордовита.
Гукає владар: — Приведїте
Самсона бранця у палати,
Перед мене́ постановіте,
Його бажаю повидати! —
Покірні кинулися слуги,
Біжать чинить владаря волю;
Ведуть Самсона для наруги,
Хай бачать всї його недолю.
