Кайдани тяжкі на Самсонї,
Сьлїпий, сумний він і без сили.
Ввели його і при колоннї
В порога там постановили.
Розслігся гомін, сьміх, наруга,
І жарти прикрії чувати:
— Самсоне! Де твоя потуга?
Чі ти забувся воювати?
Самсон стоїть, мов скамянїлий,
Блїдий і мовчки вислухає
Оту зневагу: гнїв безсилий
У грудях стиснутих бурхає.
Аж ось зненацька він здрігнувся:
До його слуху долетїли
Слова вразливі і почувся
Ехидний, прикрий сьміх Даліли:
— Здоров, Самсоне! Твоя мила
Тебе витає! — Тая мова
Самсона серце вкрай вразила,
Не вдержав він гіркого слова:
— О, гадино! Моєї муки
Тобі, неси́та, ще не досить?! —
Самсон здійняв безсилі руки
І в голос бога помсти просить:
О, Боже помсти, Адонаю!
Вволи́ мою останню волю:
Хай з ворогами й я сконаю,
Та дай помститись за недолю,
За сором мій і мого люду!
Дай силу давню на хвилину!
Верни мені єї, — хай буду
Я знов потужним на годину! —
Вмоли́в він Бога тим благанням:
В Самсона знову уступила
В остатній час перед сконанням
Незмірная, нелюдська сила.
