Тихо скрізь і на серденьку тихо,
Десь журба з нього згинула пріч.
Може тілько сховалась глибоко?
Може зараз прокинеться знов?…
Та дарма́! поки ясне ще око,
Не здіймаймо журливих розмов!
Глянь, як хвилі від срібла блищаться!
Глянь, як небо сині́є в горі!
Вабить хвиля на море податься,
Кличе про́мінь ясної зорі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Плине білий човник, хвилечка колише,
Хвилечка гойдає;
Плине білий човник, вітер ледве дише,
Ледве повіває.
Білиї хмароньки, либединї крила,
У-горі гуляють,
Довгою стяго́ю, що зорю покрила,
Місяця сягають.
Місяче́нько світло, і рожеве й срїбне,
Кида-розсипає,
І ряхти́ть і сяє світло теє дрібне,
Як вогонь палає.
Геть далеко в морі кораблі видніють.
Бачу здалеченька,
Як вира́зно щогли тонкії чорніють
Проти місяче́нька.
Пли́ньмо геть за теє корабельне місто,
Там, де нам прекрасна
Доріженька сяе, де пала́ огнисто
„Stella maris“ ясна.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
