|
Немов сльозами, краплями спада; |
Бахчисарайська гробниця.
Палко́го сонця про́міні ворожі
На кладовище сиплються мов стріли,
На те каміння, що вкрива могила,
Де правовірні сплять, піддані Божі.
Ні квітів, ні дерев, ні огорожі…
І серед пустки, наче на сторожі,
Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили,
На віки в ній своє име́ння скрили.
З чужого краю тут співці бували
І тіні бранки любоі шукали, —
Витає ж тута инша тінь, крівава:
Ні, тута не лежить краса гарема,
Марія смутна, чі палка́ Зарема, —
Тут спочива бахчисарайська слава!
