що, бо хотіли бачити своїх богів ближче. Богам тим люде робили все, що було для них самих приємне, вони давали їм їсти — себ-то палили для них найкращі шматки мяса або овочі, а часто просто вимазували своїм идолам лице салом. Вони шили для богів найкращу одежу, вішали на них оздоби, ставили найкращі хати. Перше ставились не хати, а тільки «жертовники» — «олтарі» для поданнів. Для богів завжди робилося все краще, більше, значніше, ніж для людей, і хоч давні люде не могли поставити щось дуже гарного, але все ж для богів завжди вибіралися найкращі місця для божниць, навалювалось велике каміння, таке, щоб його було видно здалека, щоб кожний бачив, що то оселя бога. Олтарі з величезного каміння камінного періоду звуть «дольменами».
Потім вибірали навіть окремих людей, що повинні були служити богам. Тиї люде провіщали народові божу волю. Коли бог був розгніваний, все віддавалось, аби загодити його, навіть людей віддавали йому на жертву. Звісно, чим дичіші та первісніші були люде, тим дичіша та первісніша була й віра, бо в вірі одбивається натура і світогляд народу. У давніх людей віра входила у все: у поезію, в хист і в ціле життя. Громадське життя теж багато залежало од віри, бо кожний громадський закон уважався святим і даним од самого бога. Такий погляд на закони людські тримався й потім, коли люде жили навіть дуже розвиненим життям громадським. Все мудре, надзвичайне — вважалося ділом бога.
