І коли люде дійшли до того, що навчилися читати й писати, то думали, що сьому навчили їх самі боги[1]. Від того часу, як люде навчилися письма, — почалося життя «цівілізоване», почалися «історичні часи», бо люде почали записувати свої закони, свої казки, пісні, молитви, події свого життя і з того ми довідуємося про їхні звичаї, віру й життя. Сі часи називають де-які «залізним періодом», бо тоді люде навчилися добувати залізо і всякі инші метали.
З сього третього великого періоду й починаємо ми науку історії. Годиться починати від найдавніших часів; хоч вони й менше звісні, ані ж пізніші, хоч у історії їхній єсть багато темного, недослідженого, однак з того, що відомо, бачити можна, як розвивались думки і хист людські, а се важніше, ніж історія самих подій, не звязаних ніякою думкою. З історії віри й поезії найбільше можна побачити, як розвивалася людська думка і хист. Не в кожного народу однаково розвивалася тая історія, єсть бо і тепер де-які народи, що затрималися й досі в камінному періоді, або в бронзовому. Та і сі три великі періоди, про які ми оце говорили, не стоять вони так дуже окремо один від одного. Переходи від одного періоду до другого, не були раптові, люде помалу доходили до вищих форм життя, і де-
- ↑ Давні люде думали, що й поезія, і музика, і танець, і всякий хист — все те йде від богів. Через те нема нічого дивного, що вони танцювали перед олтарями богів, що вони співали їм і малювали їх, бо все, що йшло від бога, уважалося святим.
