такими самими гуками, то тоді вже ті гуки стають словами. Однак слова ті спочатку завжди бувають короткі, слів тих небагато, небагато можна й сказати ними, трудно висловити ними, як одна річ приходиться до другої, що в який час було зроблено, так, напр., дикий чоловік має слово «їсти», але у нього се слово значить і їсти; і їм, і буду їсти і їв, бо нема у нього ще «форм» ніяких для мови. Де-далі форми тиї потроху виробляються, мова стає багатшою, але все то приходить дуже помалу. Єсть і тепер дикі племена, що говорять дуже вбогою мовою, лічать по пальцях на руках і на ногах, не вміють більше трьох або п'ятьох злічити, а лічать: «1, 2, 3, багато». І от з мови тих диких людей можна догадуватися про мову первісної людини.
Початок людського хисту можна теж прослідити в дуже давніх часах. Хист людський почався з того, що людині хотілося якось краще зробити коло себе, і початки хисту видно навіть на де-яких річах камінного періоду. Так, напр. знаходжено барвисті черепашки, нанизані на шкураток, або камінці, гарно обточені: видно, що то вживалося не на користь, а для краси. Теж саме видно і в теперішніх диких людей: вони чіпляють на себе черепашки, пера, красять на собі волосся, а часом надрізують пружки на тілі й запускають у надрізи краску, то зветься «татуїровкою». У диких людей тиї покраси вважаються дуже почесними і старший в племені може робити кращу татуїровку, носити яскравіші покраси,
