ніж инші люде з того племена. Де-які покраси та узори татуїровки навіть зовсім заборонені для простого люду: їх і носити мають право тілько старші. В бронзовому періоді знаходять навіть дуже багато різних покрас та оздоб і де-які з них зроблені дуже гарно, з правдивим хистом. Можна думати, що хист у людей з'явився разом з першими людськими знарядами, а людина, хоч як вона мало розвита, все ж таки тямить зробити якийсь там знаряд з глини, чи з каміню, чи з дерева, — отже видно, як давно живе хист поміж людьми. Знаходжено не раз посуд, як видно було, дуже давнього часу і на ньому вже було видряпано, або пальцями видавлено щось подібне до узору. На плетінках диких людей видно теж різні узори, або трава иншої барви вплетена, або просто якось майстерніше виплетено. Видно, що для людини не досить було просто абичим нап'ястися, тільки вона хотіла, щоб її одежа була якась краща.
Як тільки люде навчилися говорити, з'явився хист мови, себ-то поезії. Звісно, спочатку вона була дуже первісною і найбільше видно сю початкову поезію в співі диких людей[1]. Поезія та звичайно не така, як теперішня, а далеко простіша, навіть надто проста, але всеж, почувши пісню диких людей, можна зауважити, що то таки пісня, а не просто розмова. Перше всього у ній є щось подібне до розміру, до музичної мелодії, єсть приспівка,
- ↑ У первісних людей поезія завжди йшла поруч із співом.
