Як павук по тій нитцї спускав ся,
Росколихувавсь потім на нїй,
Щоб її до стїни причепити,
Далї невід розкинути свій.
Що гойднеть ся, то нитка й порветь ся,
І до долу павук упаде,
Але зараз же злазить у гору
І нову собі нитку пряде.
Так шість раз той павук обривав ся,
І шість раз він на стелю злїзав,
Але в сьоме таки удержав ся
Й до стїни свою нитку припяв.
Тут Роберт раптом скочив на ноги,
Ухопив свою зброю до рук,
І гукнув: „Та невже таки лицарь
Менше має снаги, нїж павук?!“
IV.
Ой тож не сокіл винозір
Злетїв з гори в долину,
То прилетїв юнак Роберт
У рідную країну.
Він на коневі воронім
По краю пробігає,
В останнїй раз шотландський люд
До бою він скликає:
„До зброї всї! чи ще живе
Міцна одвага ваша?
За волю згинуть ми клялись,
А деж присяга наша?
