а як то зветься, як хто має пташку
таку, що довго вже сиділа в нього
і випустить летіти; як сказати,
куди він випустив її?“ Знов кажуть:
хто „в поле“, хто „в тайгу“, а хто — „на сніг“.
Чужий розсердився та вже до мене:
„Ну, каже, як тебе тойон посадить
в холодну“… „За що він мене посадить?
Я заплатив усе!“ кажу чужому,
та й сам розсердився. Той засміявся.
— „Ну, каже, не тебе, а так кого —
то що тому найгірше у холодній:
чи те, що їсти й пити не дають,
чи те, що йти додому не пускають
і не дають робити, що він хоче?“
— „Та як кому, хто що найбільше любить“, —
Сказав мій батько. Тут чужий зрадів
(не знаю вже, чого!) і знов питає:
— „Ото-ж, коли хто любить, щоб пускали
ходити скрізь, робити все, що хоче,
то як сказати, що він любить? тільки
одним сказати словом? Ну, хто скаже?“
Тут хто сказав: „робити“, хто — „ходити“,
а хто — „не знаю“. Зморщився чужий:
„Ні, каже, все не те, немає слова!
Ну, я вам так, без слова розкажу.
ви тільки добре слухайте“. — „Та добре“,
сказали ми, хоч нам уже обридло,
